|
 Дівчата з групи „Алібі" - Аня і Аліна Завальські живуть у величезному будинку разом з батьками. Кімната в кожної з них є своя, а от охоронець на чотирьох лапах - один на всіх. Це середньоазіатський вівчур Альба. Іншої живності у будинку нема. Дівчата кажуть, що навіть на Альбу катастрофічно бракує часу. І всеж-таки, повертаючись з гастролей, вони першим ділом прямують до собачого вольєру, аби привітатись з тою, яка оберігає їхній спокій.
Сказати чесно, я здивована, що такі милі й тендітні дівчата як ви займаються вихованням такого великого і, можна сказати, небезпечного собаки...
Аня: Чи небезпечна вона - це ще питання. Для злодіїв, які намагатимуться залізти у наш дім, безумовно, так, а для нас - абсолютно ні. Середньоазіатські вівчури, до породи яких належить і наша Альба - одні з найрозумніших собак. Окрім того, це дуже рухливий собака, із фантастичною реакцією. Такі вівчури навчені захищати одночасно декілька приміщень, вони вміють тримати у полі зору великі території. Ця порода була виведена спеціально для того, щоб випасати вівць у горах.
Аліна: Альба живе у нас вже майже два роки, а до неї була Грета - собака такої самої породи. Грету свого часу купив мамин брат. Він дуже любить таких собак, однак не врахував, що для вівчура потрібен простір. І запропонував собаку нам. Ми погодились, ні хвилини не вагаючись. Грета була красунею і розумницею. Страшенно любила воду, скрізь, де тільки бачила водойму, стрибала до води і плавала до нехочу. Виманити її звідтам навіть чимось дуже смачненьким було нереально.
Аня: Ми дуже любили Грету, але... на жаль, собаки живуть менше за людей. Коли ми побачили, що Греті вже важко дається охороняти територію, на сімейних зборах порадились і вирішили підшукати їй спадкоємицю. Якийсь час Грета з Альбою вдвох жили у нас. Грета багато чого навчила Альбу і ми мали менше проблем.
Аліна: Альба кардинально відрізняється від Грети. У собак, як у людей, - в кожного свій характер, свої дивацтва. Досі не можемо збагнути, як і чому, але Альба дуже високо підстрибує. З нею було би доречно бавитись у фрізбі... (сміються - Авт.)
Аня: Так, навіялося: ще до Грети в нас була собачка, звичайна, непородиста, то вона виспівувала під акомпанемент губної гармоніки. Бувало, сядемо вечорами і співаємо втрьох...
А чому на свої презентації песика не запрошували? Був би чудовий перформенс...
Аня: О, це модне віяння скрізь ходити з маленьким песиком під пахвою. Пафос! Маленький собачка, як на мене, зайвий привід привернути до себе увагу. Ми це можемо зробити й без того. А окрім того, і я, і Аліна, і наші батьки завжди любили, відчували та розуміли великі породи собак. Так вже склалося...
Аліна: Я цього в принципі не розумію. Презентація, де гамірно, накурено - стрес для тварини і велика морока для господаря. Я не заперечую того, що в маленьких собачках є свій шарм, але я навряд чи з'являлась би із маленьким собачкою в руках на світських тусовках.
Повернемось до Альби, їй тепер два роки - саме час зайнятися вихованням собаки. Не думали залучити для цього кваліфікованого спеціаліста? Чи, можливо, стати ученицею собачої школи?
Аня: Я з дитинства мріяла стати кінологом. І ця пристрасть не залишилась на рівні мрій, я серйозно займалась цим питанням, проштудіювала гори спеціалізованої літератури. Звісно, фахівцем себе назвати не можу, але базові знання маю. І ці знання, власне, й використовую для виховання колись Грети, а тепер - Альби. Я насправді свідома того, що кожен господар має відповідально ставитись до виховання тварини. Особливо, коли йдеться про бійцівські породи, які потребують особливо жорсткого контролю.
Аліна: Тут є ще такий момент: вівчури пізно дорослішають. До трьох, а деякі і до п'яти років поводяться просто як цуценята. Отже, ми ще маємо час і, до слова, саме тепер активно займаємось вихованням своєї дуже неслухняної собаки. Чи то пак, Аня займається, а я з Альбою хіба що бавлюсь. Вона і ставиться до мене несерйозно, як до подружки, тоді як Аню трохи побоюється.
Можливо, Альба має якісь улюблені команди?
Аня: Не можу так сказати, вона знає їх всі - до мене, сидіти, дай лапу, голос - і радо виконує. Але посправжньому любить просто проводити з нами час, якого завжди бракує. Альба мліє, коли ми тискаємо її, чешемо за вушком та по животику. І їй не треба жодних смаколиків у винагороду за виконані команди, аби лишень ми неї торкалися. Фантастична собака!
Аліна: І хитра. Часом образиться на щось і капризує: чудово розуміє, що то до неї звертаються, але робить вигляд, наче не чує.
Аня: У вихованні собаки важливо дотримуватись м'якої строгості. І ніколи не забувати про заохочення.
Аліна: Альба у нас - аристократка. На відміну від інших собак, не стане їсти навіть м'яса більше, ніж їй треба або просто так. Вона їсть лише тоді, як справді голодна і то далеко не все. Вміє всім своїм виглядом показати: що то таке ви мені принесли на обід?! Я ще подумаю, чи варто мені це їсти...
- Наскільки комунікабельна Альба у стосунку до людей, які приходять до вас в гості?
Аня: Інколи аж надміру! Аліна вже говорила про те, що вона все ще не вийшла із цуценячого віку, тому починає ластитися, бавитись з новими людьми.
Аліна: І всеж-таки інколи в неї прокидаються інстинкти захисника, вона може бути агресивною до незнайомців, які підходять до її воль'єру. Альба відчуває себе господинею цієї території. І тоді вже всі цуценячі звички відходять на другий план.
|
